Почесні громадяни міста Моршин

Ольга Мороз-Турик – «Мавка-2», «Люба», «Малуша» народилася 7 червня 1925 року в с. Туринка Жовківського району на Львівщині, в сім’ї Івана та Марії з дому Стронціцької. Навчалася у Жовківській державній та Львівській жіночій (1941) гімназіях, закінчила хімічний технікум у Львові (1944). Членкиня «Юнацтва» ОУН (1940) та ОУН (1944). Зв’язкова «Моряка» (Ярослава Сказківа), провідника крайового проводу «Юнацтва», та «Монети» (Катерини Зарицької), крайової провідниці УЧХ. Після закінчення розвідчих курсів (червень 1944 р.) перебувала у штабі УПА-Захід на Закерзонні (командир «Куля» – Яків Чорній), працювала в УЧХ спільно з окружною провідницею «Яриною» (Галиною Голояд). З червня 1945 р. – спецкур’єр «Орлана» (Василя Галаси), заступника крайового провідника на Закерзонні. Працювала по лінії зв’язку між керівництвом ОУН та УПА Закерзоння й верховними керівними органами УГВР, ОУН і УПА в Україні й за кордоном, розповсюджувала підпільні видання серед дипломатичних представництв та установ у Польщі (Варшава, Краків, Лодзь, Щецін, Пташин). Арештована в жовтні 1947 р. через зраду «Вишинського» (Ярослава Гамівки), господарського референта І округи ОУН Закерзонського краю. Засуджена у травні 1948 р. на 25 років ІТЛ, 5 років заслання по ст. 54-1а та 54-11 КК УРСР. Ув’язнення відбувала в Інті, Абезі, (Комі АССР), Коксуні (Казахстан). Звільнена в січні 1957 р. Вийшла заміж за політв’язня Василя Турика. Діти – Олег та Ірина. Проживала у Снятині та Моршині. Була головою Моршинської міської станиці Всеукраїнського братства ОУН і УПА, членкинею Моршинської організації Конгресу українських націоналістів. Відійшла у засвіти 12 червня 2015 р. Похована з чоловіком на місцевому цвинтарі.

Рішенням сесії Моршинської міської ради від 5 травня 2011 року Степану Бандері присвоєно звання Почесного громадянина міста Моршина (посмертно).

Зіновій Красівський народився 12 листопада 1929 року в селі Витвиця, Долинського району, Івано-Франківської області. В 1948 році всю його родину було вивезено в Казахстан, однак, Зеновію вдалось втекти. До першого арешту 1949 року перебував у нелегальному становищі в Карпатах (був важко поранений). Засуджений ОСО НКВС до 5 років ув’язнення та довічного заслання. Відбував покарання у Архангельській області, на лісоповалі. 1953 року був звільнений та відправлений до Караганди (там де перебувала його родина). Працював шахтарем. У 1957 був важко травмований та визнаний інвалідом ІІ-ї групи.