Наразі у нашій державі відсутнє поняття кіднепінгу в розумінні викрадення дитини одним з батьків своєї дитини у другого. І, відповідно, не передбачена відповідальність за такий вчинок. Адже обидвоє батьків мають рівні права і обов’язки щодо своєї дитини. Водночас звертаю увагу, що лише стаття 162 Сімейного кодексу України деяким чином врегульовує таку ситуацію. У ній зазначено, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Якщо один із батьків чи батьки самочинно без дозволу адміністрації дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінили її місце проживання, суд за позовом у даному випадку адміністрації закладу має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Водночас звертаю увагу, що дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Місце проживання малолітньої дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо ж дитині від 10 до 14 років, вона спільно з батьками бере участь у прийнятті рішення щодо свого місця проживання. У свою чергу, дитина, якій виповнилося 14 років батьки якої проживають окремо, самостійно приймає рішення щодо місця свого проживання. Ще одним способом урегулювання місця проживання дитини є укладення договору про визначення місця проживання дитини та способів участі у її вихованні. Він передбачений частиною четвертою статті 157 Сімейного кодексу України.
Договір, про встановлення місця проживання дитини та способів участі у вихованні дитини-це письмова угода між батьками про те, з ким із них проживатиме дитина на постійній основі, а також про те, як саме другий з батьків, який проживає окремо, бере участь в житті дитини. Зазначена угода обов’язково передбачає письмову форму і підлягає нотаріальному посвідченню. Такий договір може бути укладений подружжям, як в шлюбі, так і після його розірвання, а також партнерами, що проживають/проживали в цивільному шлюбі. Такі способи визначення місця проживання дитини застосовуються тоді, коли батьки дитини дійшли добровільної згоди у цьому питанні.
Якщо все ж таки виник спір між батьком та матір’ю щодо місця проживання малолітньої дитини, то спір між ними може вирішуватися органом опіки і піклування або судом. Це передбачено частиною першою статті 161 Сімейного кодексу України. Для урегулювання цього спору один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності). Для вирішення питання фахівець служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками, також відвідує дитину за місцем проживання та за результатами відвідання складає акт обстеження умов проживання, далі звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім’ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов’язки з виховання дитини та догляду за нею. На основі аналізу отриманої інформації служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини, який заслуховується та затверджується на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини. А згодом цей висновок надається органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення. Рішення приймається на засіданні виконавчого комітету відповідної місцевої ради.
У разі, коли інший з батьків не виконує рішення органу опіки й піклування, тоді можливе й звернення до суду шляхом подачі позовної заяви до суду за зареєстрованим місцем проживання чи місцем перебування відповідача.
Разом із позовною заявою подаються такі документи:
- копія свідоцтва про народження дитини;
- копія свідоцтва про шлюб;
- копія рішення суду про розірвання шлюбу;
- копія довідки про склад сім’ї;
- копія рішення суду про стягнення аліментів;
- копія рішення виконкому місцевої ради;
- копія паспорта позивача;
- копія рішення опіки та піклування «Про затвердження висновку про визначення місця проживання дитини» (за умови, якщо таке є);
- квитанція про сплату судового збору.
Якщо один з батьків звернувся до суду, орган опіки та піклування припиняє розгляд спору щодо встановлення місця проживання дитини, але обов’язково бере участь у судовому процесі та надає суду висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Звернутися за допомогою з цього питання Ви можете до Стрийського місцевого центру знадання безоплатної вторинної правової допомоги, який знаходиться за адресою: м. Стрий, вул. О. Бачинської, 1а. Прийом громадян здійснюється з 8.00 до 17.00.
